Обмен учебными материалами


Психоаналіз і літературознавство 7 страница



Психоаналіз 3. Фройда...^ ,п 85

«вернути до себе увагу шляхом оголення інтимних ПР ин тіла. З допомогою чоловічого гострослів'я акти-ч? ється певне уявлення, що має на меті розпалити жінку і викликати в ній схильність до пасивного «роз­дягання». Тенденційний дотеп вимагає дії трьох осіб: автора дотепу, об'єкта сексуального нападу та пасивно­го учасника, на якому реалізується задоволення: «Зав­дяки масним розмовам першого жінка оголюється пе­ред цим третім, який у даному випадку спокушається як слухач — шляхом задоволення свого власного лібідо без будь-яких зусиль з його боку»1.

Непристойне гострослів'я дало змогу Фройду збаг­нути естетичний розвиток людини: активізація свідо­мості породжує активізацію форми. На грубий зміст на­лаштоване слово у простолюдина, а у високоосвіченому середовищі важлива формальність вислову (непристой­ність є дотепною і терпимою за умови, що вона розум­на). Тобто елітарні запити людини зумовлюють необхід­ність удосконалення витонченості смислоформи. Отже, дотепність сприяє задоволенню потягу (сексуального, агресивного тощо) всупереч перешкоді, якою є нездат­ність переносити неприхований потяг у грубій формі.

Люди, на думку Фройда, не спроможні дотримува­тися християнських заповідей любові, а тому в стосун­ках між ними багато агресії. Оскільки ворожість та на­сильство заборонені законом, а внутрішня потреба в них існує, на допомогу приходить гострослів'я. Подібно до розгортання у словесній формі сексуального нападу оформлюється розумний спосіб ображання: пониження та осміювання супротивника дає змогу насолодитися йо­го символічною поразкою. Отже, типовою суттю тенден­ційного гострослів'я, або його основним смислом, стає замаскована сексуальність чи агресія. Обслуговуючи ци­нічну і скептичну тенденцію, -гострослів 'я розхитує по­вагу до установ та істин, у які вірить слухач (читач).

Механізм задоволення при гострослів'ї та інших видах комічного

"Івними за своєю значущістю джерелами задоволен-

(зм- Н£\ думку Фройда, є техніка (форма) і тенденція

Іст) гострослів'я. На шляху безпосередньої реаліза-

С. 63

^)стР0Умие и его отношение к бессознательному... —

86 Психоаналіз і літературознавств

ції тенденції гострослів'я стає внутрішня перешкода Гострослів'я як технічний прийом долає внутріцщ^ опір, дає змогу задовольнити тенденцію, уникнути ви­тіснення і пов'язаного з ним «психічного застою» Фройд для порівняння звертав увагу на людину, яка під впливом алкоголю стає дитиною: у стані сп'яніння віль­но керує плином своїх думок, не дотримуючись логічних заборон.

Гострослів'я — словесно виражене задоволення від економії психічних витрат, пов'язаних з утворенням та збереженням галь-• мування (стримування) психічних процесів.

Оскільки основна психологічна функція словесного дотепу — ліквідація внутрішнього стримування, витіс­нення та розширення меж задоволення, то технічні при­йоми гострослів'я (заміна предметних асоціацій словес­ними, вживання безглуздя для зняття тягаря культур­ного виховання тощо) діють як психічне розвантаження (зменшення уже здійснених психічних витрат та еконо­мія нових).

Порівнюючи гострослів'я з іншими видами комічно­го (власне комізм та гумор), Фройд виявив різні джере­ла задоволення. Так, комізм — це результ, а не виявлен­ня, створення смішного у людях і перенесення його на інші об'єкти та ситуації. Оскільки комічне виникає з мовлення та дій інших осіб, то для його визнання пот­рібне переконання у відсутності внутрішнього психіч­ного гальмування в особи як носія комічного. Цілісною умовою дії комічного є відсутність гальмування психіч­них процесів в однієї особи і наявність такого гальму­вання в іншої, яка й отримує задоволення від видимого зображення його відсутності.

Загрузка...

Комізм (грец. komikos — смішний) — засіб отримання задоволен­ня від економії психічних витрат на уявлення.

Вивільнення болючих переживань — головна пе­решкода для впливу комічного. Витрати, зекономлені на прояв болісних емоцій (співстраждання, жаль, сму­ток тощо) сприяють виникненню гумору.

Гумор — засіб досягнення задоволення через економію емоцій­них витрат.

Дослідженню гумору присвячена окрема стаття Фройд а — «Гумор» (1925). Гумористична установка з психоаналітичного погляду досягається за допомогою

. Фрейда...

ву психічного акценту з Я на Над-Я. Такий перероз-ЗС^іл психічної енергії, послаблюючи афекти, зміцнює ?,0 д_я. Тому особливість гумору полягає не лише у вільн'енні від гніту страждання, а й у торжестві задо-олення, яке утверджується всупереч неблагополучній реальності. Пов'язуючи гумор з особистістю гуморис­та Фройд вказував на особливий вияв нарцисизму. От­же, психічною відмінністю гострослів'я і гумору є те, що'в гострослів'ї комічне здійснює неусвідомлене, а в гуморі — свідома інстанція Над-Я.

Пояснюючи механізм задоволення від гострослів'я, комізму та гумору, Фройд підсумував, що у всіх трьох способах діяльності нашого психічного апарату задово­лення походить з економії; всі вони є методами вияву задоволення від психічної діяльності, які були втрачені в результаті розвитку цієї діяльності. «Адже ейфорія, якої ми намагаємося досягти цими шляхами, — не що інше, як настрій певного періоду життя, коли нам зага­лом було властиво керувати роботою нашої психіки з до­помогою малих витрат, тобто настрій дитинства, коли ми не були знайомі з комічним, не були здатні до гос­трослів'я, не мали потреби в гуморі, щоб почувати себе у житті щасливими»1.

Психогенез (історія розвитку) дотепу

Дотеп у своєму психологічному розвитку проходить три важливі етапи. Первинним етапом, що дає змогу наблизитися до глибинної сутності гострослів'я, Фройд називав гру.

Гра — одна з психічних реальностей, що характеризується віль­ною діяльністю; є річчю в собі і протистоїть серйозному.

. Гра словами і думками, мотивована задоволенням ВІД свободи, є першою стадією у формуванні гостро­слів я. Коли ж довільне і безглузде поєднання слів і ду-

ок в ігровій діяльності набуває певного смислу, настає Друга стадія розвитку дотепу — жарт.

Жарт — осмислена словесна гра, або така психічна діяльність, в ній передбачається задоволення від здійснення забороненого критичною інстанцією.

•*- ФРЄИД 3. Остроумие и его отношение к бессознательному // • Художник и фантазирование. — М., 1995. — С. 128.

Психоаналіз і літературознавство Як зразок жарту Фройд називав визначення ревно­щів Шлейєрмахером як пристрасті, котра ревниво щу, кає того, що спричинює страждання. Гострослів'я вини­кає тоді, коли жарт доведений до кульмінаційного піку Дотеп (гострослів'я) — особливо витончена словесна гра, спря­мована на захист від притики тих словесних і мисленнєвих зв'яз­ків, які приносять задоволення, тобто скерована на ліквідацію внутрішнього гальмування і розширення джерел насолоди. Діяльність гострослів'я, за Фройдом, виявляється у виборі такого словесного матеріалу і мисленнєвих ситу­ацій, які дають змогу минулій грі словами і думками витримати критику. Тому для наймайстернішої гри потрібно використати всі нюанси значень слів і всі ас­пекти мисленнєвих взаємозв'язків1.

Психогенез гострослів'я вказує на те, що задоволен­ня досягають завдяки грі словами, коли реалізовується головна функція — захист задоволення від знищення критикою. Однак дотеп є не лише формальним феноме­ном, на відміну від жарту, який є нетенденційним, тоб­то спрямованим лише на словесно-ігрове задоволення, він наділений значущістю смислу. «Гострослів'я, — стверджував Фройд, — навіть за умови, що його ідея є нетенденційною, тобто служить суто теоретичному інте­ресу мислення, власне, завжди не позбавлено тенденції; воно має іншу мету: вивести думку назовні шляхом її посилення та убезпечити її від критики»2. Тому гостро­слів'я має більші можливості для задоволення. Воно е могутнім психічним фактором, оскільки тенденції і по­тяги психічного життя використовують його у своїх ці­лях: нетенденційне гострослів'я, почавшись як гра, вступає у зв'язок із тенденціями (непристойними, не­доброзичливими, цинічними, скептичними). Вплив на слухача (читача) полягає в тому, що той копіює психіч­ний процес автора дотепу: зовнішня перешкода, яку не­обхідно подолати слухачу задля досягнення задоволен­ня, відповідає внутрішньому гальмуванню дотепника. Подолання зовнішніх перешкод зводиться до подолан­ня внутрішніх витіснень, в результаті ліквідації галь­мування звільняється простір для діяльності, що й при­носить задоволення.

С. 7

'фрейд 3. Остроумие и его отношение к 6І 7-

2r

Там само. — С. 78.

«ссознательному... —•

Психоаналіз 3. Фройда... «П 89

Механізм дотепу (тенденційного гострослів'я) схе­матично можна подати так:

1 Тенденційне гострослів'я починається як нетен-нііїйна гра, спрямована на задоволення від довільного

використання слів та думок.

2 Посилення діяльності розуму, який забороняє гру зі словами як нісенітницю, а гру з думками як безглуз­дя, перетворює гру на жарт.

3. Сприяння думкам і посилення їх всупереч кри­тичній установці та міцне опертя на первинні джерела задоволення залучають дотепну діяльність до важливих тенденцій, які борються з витісненням.

4. Дотеп (як формальна конструкція) служить тен­денціям (як смисловій конструкції) поступальним харак­тером ігрової дії: за допомогою задоволення від гостро­слів'я (словесної гри) як своєї передумови здійснює нове задоволення шляхом ліквідації згнічень та витіснень.

Отже, процес утворення дотепу веде до символічного задоволення (задоволення шляхом вербалізації бажан­ня). Для утворення гострослів'я мислення переноситься на інфантильну стадію розвитку. Адже інфантильне, за Фройдом, — це сфера неусвідомленого.

Відношення дотепу до сновидіння та неусвідомленого

Діяльність сновидіння Фройд зводив до регресії, тоб­то повороту зі сфери мисленнєвого утворення (думок) до сфери чуттєвого сприймання (образів), внаслідок чого сновидні ідеї набувають візуальності. Завдяки регресії в явному сновидінні внутрішні зв'язки між думками роз­риваються і втрачаються. Гострослів'я не передбачає регресії думок до образів, однак психічний процес, що супроводжує утворення дотепу, наближає його до сно­видіння. Походження дотепу виводиться зі сфери неус­відомленого. На це, за міркуваннями Фройда, вказують характерні риси тенденційного гострослів'я: лаконізм, Раиливість, ті самі технічні засоби, що й при утворенні сновидіння, тобто непряме вираження, згущення та ув' 9днак спосіб їх використання інший: діяльність видіння значно ширше застосовує ці засоби.

процесі утворення гострослів'я пряме вираження стп КИ завдяки «відчуттю» (внутрішньому слухові) вип Муєть.ся' натомість виникає потреба в непрямому *6111"' ^^ЛЄ **ого Ф°Рма стає дотепною лише тоді, неможливо простежити її утворення. З огляду на

Психоаналіз і літературознавство

це Фройд дійшов висновку, що при формуванні словес­ного дотепу послідовність думок на мить обривається, після чого раптово виринає дотеп, що означає таку пси­хічну процедуру: «Передусвідомлена думка на певний момент піддається неусвідомленій обробці і її результат у той самий час засвоюється свідомим сприйманням»1.

Лаконізм гострослів'я — це результат психічного механізму згущення: у процесі згущення одні елементи втрачаються, а інші посилюються. Спонукальною при­чиною для занурення в неусвідомлену сферу є те, що там легко здійснюється згущення, здатне принести на­солоду. Адже в цьому випадку мислення сягає дитячого джерела задоволення, тобто первинної, позбавленої об­межень, словесної гри. Неусвідомлене оброблення дум­ки — це інфантильний тип мисленнєвої діяльності. За­галом психоаналітичне тлумачення специфіки комічно­го означає повернення втраченого дитячого сміху.

На відміну від сновидіння дотеп не уникає гальму­вання, а бореться за збереження в незмінному вигляді словесної гри, тобто нісенітниці. На думку Фройда, ні­що так не відрізняє дотеп від інших психічних утво­рень, як його двоїстість, виражена як «глузд у безглуз­ді», оскільки безглуздя в дотепі є самоціллю: намір от­римати первинне задоволення від нісенітниці належить до спонукальних мотивів діяльності гострослів'я.

Отже, діяльність задля утворення дотепу, як і діяль­ність сновидіння, є поверненням нісенітниці. Різний характер цього повернення вказує на відмінності між двома формами психічної діяльності:

1. Сновидіння — асоціальний психічний продукт, який нічого не може повідомити іншій людині («вини­каючи в глибинах особистості як компроміс психічних сил, що борються в ній, воно залишається незрозумілим для неї самої і тому зовсім нецікавим для іншої люди­ни»). Гострослів'я — «найсоціальніший з усіх спрямо­ваних на отримання задоволення вид психічної діяль­ності», потребує для своєї реалізації посередництва ін­шої людини, тому передбачає такі згущення і зсуви в неусвідомленому, які усуваються її розумінням.

2. Сновидіння і гострослів'я виникають у різних сферах психічного життя: сновидіння — як непізнане бажання, гострослів'я — як розвинута гра.

Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному... — С. 94.

Психоаналіз 3. Фройда... имїі - 91

З Сновидіння, ідучи на компроміси, призначене мен'шити незадоволення, гострослів'я, не визнаючи компромісів, сприяє збільшенню задоволення.

Провівши аналогію між гострослів'ям як видом ін­телектуальної діяльності та сновидінням, Фройд не ли­ше виявив спільні психічні процеси, пов'язані з Mexaj нізмами згущення, зсуву та непрямого зображення, а й підкреслив виразну відмінність між ними.

Сновидіння і фантазування _:

Ще одним об'єктом психоаналітичного тлумачення у теорії Фройда стало фантазування.

Фантазування (італ. fantasia, грец. phantasia — уява) — психічна діяльність, спричинена внутрішнім потягом до задоволення несві­домого бажання шляхом створення образних уявлень. J!

Як продукт психічної активності, фантазування по-? різному виявляє себе — як звичайне фантазування, яй невротичний симптом, як мистецтво. ч,

Звичайне фантазування Л'

Воно нагадує денне сновидіння (марення) і властиве всім людям. Така психічна активність людини зумовле­на тим, що дійсність, як правило, задовольняє незначну частину її бажань. За відсутності джерел насолоди і спо­собів задоволення кожне спрагле людське бажання стає уявленням: фантазія зображує здійснене бажання і дає символічне задоволення, якого неможливо досягти в ре­альності. У фантазіях людина тішиться власною свобо­дою від реальності, утверджуючи незалежність задово­лення від її суворих вимог. Кожна людина певною мі­рою живе подвійним життям — життям у фантазії та життям у реальності («стає то твариною, спраглою насо­лод, то розважливою істотою»). Типовим змістом люд­ських фантазій, на думку Фройда, є задоволення често­любних, владолюбних бажань (переважно в чоловіків) та еротичних (головним чином у жінок). Сни наяву станов­лять ядро нічних сновидінь. Нічні сновидіння — це пе­рекручені денні, які постають у дещо інших умовах, за значно більшої свободи інстинктивних збуджень. Отже, У фантазіях кожна спрагла людина знаходить свій рай,

Психоаналіз і літературознавство

сповнений задоволення і втіхи. Проте фантазія як своє­рідне інтермецо (самостійний епізод) в реальності безпеч­на доти, поки вона не переважає над розважливістю.

Невротичне фантазування

Оскільки фантазування є формою психічної діяль­ності, що прагне зняти збудження, витіснення пригні­чених бажань, це дає підстави стверджувати, що пси­хічна енергія не знаходить реального виходу для свого застояного лібідо. Відплив лібідо до фантазій психоана­ліз розглядає як проміжний етап на шляху утворення невротичних симптомів. Адже згнічене лібідо, не маю­чи виходу сексуальної енергії в об'єктивний світ, шукає для неї іншого виходу: еротичний інтерес з об'єктів зов­нішнього світу переноситься до внутрішнього світу осо­бистості, що загрожує втратою контакту з реальністю. Фантазуючи, людина поступово скочується у внутріш­ню реальність — створену нею «міфологію». Завдяки відпливу лібідо фантазії отримують надзвичайну пси­хічну енергію. Вони можуть настільки наповнитися нею, що потіснять саму реальність, тобто стануть ваго­мішими за дійсність (втіляться у формі галюцинацій то­що). А тому на кожну одержиму фантазіями людину ча­тує небезпека — поглинання власним міфологічним сві­том. Якщо індивід не знайде іншого виходу для свого застояного лібідо (повністю зосередиться на своїх марен­нях), це спровокує формування невротичних симптомів. Відвернення лібідо від можливостей реального задово­лення пов'язане з інтроверсією.

Інтроверсія (лат. Intro та verso — буквально: тлумачу всередину) — скерованість лібідо (сексуальної енергії) на власний внутрішній світ.

Така спрямованість лібідо фіксує хитке становище між здоровим і хворим станом психіки: «Інтроверт іще не невротик, але перебуває в хисткому становищі; при першій зміні рівноваги сил у нього сформується сим­птом, якщо він не знайде іншого виходу для свого засто­яного лібідо»1. Отже, фантазування є одним із симпто­мів, що попереджають про невдоволений стан психіки. А його посилення — обов'язкова передумова невротич-

; хФройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів...—С. 379.

І

QQ

Психоаналіз 3. Фроида... .*>.-: V*

ного захворювання. Так сталося з Ніцше, невроз якого перейшов у психоз: фантазії стали катастрофічним по­неволенням його свідомості (одержимість міфологічни­ми образами, зокрема образом Заратустри)1. Отже, нев­ротик потрапляє у фантастичні уявлення як у пущу, з якої часто не здатний вибратися.

Мистецьке фантазування і

У мистецтві фантазії з внутрішнього світу поверта­ються до реальності, у світ зовнішній. Тому мистецтво Фройд розглядав як «зворотний шлях від фантазування до реальності». Воно, як і словесне гострослів'я, є со­ціальним феноменом.

Митець вдається до світу фантазій, не вдовольняю-чись дійсністю, способами і об'єктами задоволення, які вона може надати. Цю тезу Фройд аргументував тим, що за своїми схильностями митець — інтроверт, якому недалеко до неврозу. На нього тиснуть могутні інстинк­тивні потреби (честі, влади, багатства, слави й жіночого кохання), але бракує засобів досягти цих насолод. Тому, вважав психоаналітик, він відвертається від дійсності й переносить усі свої інтереси, а також своє лібідо на вибу-дову тих бажань у світі власної фантазії. Потрібен збіг багатьох різних чинників, щоб не потерпати від наслід­ків цього розвитку (саме митці часто страждають на часткове ураження здоров'я через неврози)2. Отже, ми­тець потрапляє у кризову психічну ситуацію, яку він може розв'язати, створивши твір, або не розв'язати і стати невротиком.

Фройд відрізняв фантазії митця від фантазувань пе­ресічної людини: для пересічної людини «доступ до на­солоди з джерел фантазії дуже обмежений», натомість справжній митець може скористатися джерелами фан­тазії такою мірою, що досягне неймовірної енергетичної розрядки, тобто відображення неусвідомлених бажань стане сильнішим за згнічення і підірве ці наявні згні-чення. Тому творчість передусім знімає психічні збу­дження і накопичення невдоволених бажань автора.

Див.: Галеви Даниэль. Жизнь Фридриха Ницше. Пер. СФР2-— Рига, 1991.

г> о Див-: Фройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів... — ^. 380—381.

Психоаналіз і літературознавство

Фройд вважав, що всі твори мистецтва за своєю суттю егоцентричні, тобто мають героя, що перебуває в центрі уваги і є проекцією самого митця.

«Сни наяву, — наголошував Фройд, — це сировина поетичної творчості, бо зі своїх марень письменник, пе­реробляючи, перевдягаючи і просіюючи їх, вибудовує ситуації, які відтворює у своїх оповіданнях, романах і п'єсах. Героєм снів наяву завжди є власна особа — або безпосередньо, або досить прозоро ідентифікована з ки­мось іншим»1. Фантазування, як і сновидіння, підда­ються специфічному згущенню та зсуву, оскільки праг­нуть стати придатними для колективного споживання. Тому митець змушений вдатися до своєрідного творчого обману, через що нелегко буває здогадатися, що ці фан­тазування походять з авторових таємних, інтимних джерел. Коли фантазування втрачають явне особистіс-не, яке б відштовхувало людей, і набувають культурно­го вияву, придатного для інших, вони стають затребува­ні ними. Йдеться про здатність митця до художнього формотворення — вміння переробляти матеріал, мас­кувати різними художніми техніками егоцентричні бажання тощо. Задоволення від художнього твору, вважав Фройд, виникає внаслідок того, що читачі впізнають у відтворених бажаннях власні напруження й згнічення та звільняються від них за допомогою ав­торового фантазування: митець поміщає читача в та­кий стан, в якому той також отримує змогу розрядити­ся своїми непристойними фантазіями без будь-якого сорому і страху.2

Отже, фантазування підтвержує психоаналітичне правило: «денне сновидіння», як і нічне, є здійснен­ням бажання, прагненням звільнитися з-під влади принципу реальності. Психічну сферу фантазування Фройд назвав «позбавленим принципу реальності за­повідником». Художня творчість іа психоаналітично­го погляду є фантастичним задоволенням неусвідомле-них бажань. Завдяки витонченому мистецтву реальні конфлікти в житті митця та його поціновувачів усува­ються, психічна система самоочищується і досягає стану рівноваги.

.«І *Фройд 3. Лекція 5. Труднощі і перші здобутки...—С . 92.

2Див.: Фройд 3. Поет і фантазування. // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. — Львів, 1996. — С. 83—91.

Психоаналіз 3. Фройда.„«е«,т>: • 95

фрОЙДИЗМ ЯК МОДерНІЗМ'- *<''•- .•:.!-•'-tott-i •*.,!•» аЧ/Й*Цй

Психоаналіз Фройда як складова частина модерніст­ської культури заклав методологію тлумачення перед­усім для художнього модернізму (сюрреалізм, експресі­онізм, дадаїзм тощо), який виник й активно розвивався в одному часі та під його прямим і непрямим впливом.

Модернізм (фр. Modernite — сучасність) — загальне поняття для позначення некласичного філософського осмислення людини і світу; у мистецтві — система літературно-мистецьких тенденцій, розгорнутих на порубіжжі XIX—XX сг. як пошук інакшої художньо-образної мови для вираження нового суб'єктивізму, розриву з кла­сичною традицією, принципової відкритості пізнання, плюральное -ті гуманізму, різноманітних моделей перебудови світу тощо.

Зразковим прикладом літературного модернізму, що виник під безпосереднім впливом психоаналізу, є сюрреалізм.

Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм) — художнє явище в лоні модернізму, спрямоване на пошуки «істинної реальності» в суб'єктивному світі.

Психоаналітична увага до несвідомого, розуміння сновидінь, словесного дотепу та фантазувань вплинула на становлення сюрреалізму. Літературний сюрреалізм найяскравіше виражений у творчості французьких письменників — А. Бретона, П. Елюара, Л. Арагона, Ф. Супо, Р. Кревеля та ін. Особистістю, що зробила Вик­лик, згідно з розумінням Тойнбі, був Андре Бретон (1896—1966); завдяки його теоретичному осмисленню сюрреалістичні пошуки стали частиною художніх по­шуків усього XX ст.

Група сюрреалістів сформувалася на початку 20-х років XX ст. У 1924 р. Бретон видрукував перший мані­фест сюрреалізму. «Сюрреалізм, — писав він, — це не нова художня течія, а спосіб осмислення прихованих сфер несвідомого, надприродного, снів, божевілля, ста­ну галюцинацій»1. Закономірно, що в літературних тео­ретизуваннях XX ст. почали віднаходити «сюрреалізм» значно раніше (у бароко, романтизмі, символізмі), що стало основою для такого розуміння: до сюрреалізму іс­нував «необґрунтований», тобто неусвідомлений, сюр­реалізм2. Цим сюрреалізм нагадував психоаналіз, який

Бретон А. Манифест сюрреализма. // Называть вещи свои­ми именами. — М., 1986. — С. 56.

Див.: Schwarz J. Surrealismus. Berghaus Verlag, 1975.

Психоаналіз і літературознавство

також був не відкриттям чогось нового, а реалізованим способом усвідомлення.

Вплив психоаналітичної теорії на сюрреалізм вия­вився в таких загальних тенденціях:

/. Культивування сновидінь як джерела істинних образів, Бретон закликав своїх колег до марення і снови­дінь, які є адекватним вираженням невидимої «душев­ної матерії», її незацікавленої чистої гри. У стані сну письменник стає приймальною станцією несвідомого, не фільтрує його інформацію, а засвоює в чистому ви­гляді. Бретона захоплює зв'язок між химерністю сну і появою поезії. Озброївшись фройдівською теорією тлу­мачення сновидінь, він аналізував власні сни, що стало підґрунтям його естетичної теорії, згідно з якою свідо­мість і пробудження вбивають внутрішню реальність, і лише сновидець, що марить, ясно бачить її. «Абсолюти-зуючи сновидіння..., — зазначає сучасна українська дослідниця Л. Левчук, — сюрреалісти намагаються до­вести загальнолюдський характер мистецтва, побудова­ного за методом образної інтерпретації сну»1.

2. Проголошення методу вільного асоціювання ос­новним художнім методом. Неусвідомлене, вважали сюрреалісти, може бути виражено лише неусвідомлено. Тому «рецептом» сюрреалістичної творчості став психо­аналітичний метод вільних асоціацій, названий також «методом психічного автоматизму»: митець має набути стану максимальної пасивності, абстрагуватися від се­бе, своїх талантів, звичок, знань тощо і в цьому стані сюрреалістичної медитації виражати все, що саме собою випливає з несвідомого. Так повинна проявитися мова несвідомого, яка не має нічого спільного зі свідомим мисленням. Ідея несвідомої думки заклала основу роз­робленої Бретоном сюрреалістичної теорії тексту — тео­рії «автоматичного письма».

Автоматичне письмо (грец. automates — самодіючий) — письмо, ' що виявляє реальне функціонування несвідомої думки за від­сутності контролю розумом (поза естетичними і моральними мір­куваннями).

Фройд не раз підкреслював, що психічне буття існує поза простором і часом. Посилаючись на його ідею про перебування внутрішньої реальності у вічному потоці, Бретон обґрунтував метод психічного атоматизму: «Ав-

:Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практи­ка. — К.,2002. — С. 208.

Психоаналіз 3. Фройда..

тематизм прямо веде в ту область, в якій, як показав фройд, панує позачасовість і заміна зовнішньої реаль­ності психічною реальністю, що підкорена лише прин­ципу насолоди»1.

3. Пошуки нової художньої мови для вираження фе­номену несвідомого. Сюрреалізм з культом несвідомого руйнував традиційні (свідомі) форми і жанрові структу­ри. Так, сюрреалістичний «епос», заснований на прин­ципі автоматичного письма, прямував до повної фор­мальної анархії, демонструючи розпад цілого на окремі образи, між якими втрачений будь-який зв'язок: ма­рення, сни наяву змінювали одні одних, збільшуючи не­визначеність. Текст без плоті — такою поставала сюр-рельність. Свідомо організованій формі художнього твору протистояв потік образів. Щоб виразити цей «внутрішній потік», потрібно було ліквідувати органі­зуюче начало автора. Недаремно постмодерністи завдя­чували сюрреалістам «смертю автора»2, що було тотож­ним вбивству свідомості. З метою ліквідації диктатури свідомості сюрреалісти винаходили різноманітні мис­тецькі ігри. Однією з них була колективна творчість, яка мала зруйнувати егоцентризм авторства. Традицій­ні композиційні елементи розхитувалися під впливом сюрреальності. Діалог втрачав свій смисл, оскільки кожний з «героїв» промовляв сам у собі. Сюрреалістич­ний діалог вибудовувався на розриві, невідповідностях (наприклад, чоловік зізнається жінці у коханні, а вона на це відповідає сюрреалістично: «Молочна хмара у чашці чаю...»). Ні про який жанр (роман, повість, нове­лу) вже не можна було вести мови, оскільки на сюрреа­лістичному алогізмі побудувати оповідь неможливо. Мозаїчний текст, створений на основі вільних асоціа­цій, абсурдний монтаж образів, 'тотальна метафорич­ність, абсолютизація випадкового, «алхімія слів» і т. д. стали вираженням збожеволілого світу, текст міг бути незрозумілим навіть для самого автора. Руйнація про­зової оповідності і народження плаваючого тексту озна­чали катастрофу твору як такого. Нова естетична реаль­ність постала як тотальна поетичність, в якій видіння, люди, бажання, мова були дивними.

І Андреев Л. Сюрреализм. — М.,1972. — С.67—68. : -""'

Див.: Варт Р. Смерть автора. // Барт Р. Избранные работй." Семиотика. Поэтика. — М., 1989. — С. 386—387.

4 з-м

Психоаналіз і літературознавство

Сюрреалісти першими замінили ієрархічний твір на спонтанну текстуальність, підготувавши авангардну лі­тературну антитеорію — постструктуралізм, з якого ви­лучено традиційне уявлення про автора та художній твір. У другій половині XX ст. французькі постструкту-ралісти знову виступили за повернення до «істинної» спонтанної мови як мови, що передує свідомості.

Отже, руйнування цілісного класичного розуміння психіки як свідомості сприяло авангардним тенденціям у мистецтві XX ст., яке нерідко нехтувало класичною цілісністю художнього світу.

4. Культ гри як чистого задоволення. Техніка «авто­матичного письма» формувалася також під безпосеред­нім впливом фройдівського тлумачення зв'язку дотеп­ності з несвідомим. Найвеличнішими вважали образи, найвищий ступінь свавільності, невмотивованості яких практично неможливо «перекласти» раціональною мо­вою. Вони шокували розумне мислення. Ефект «автома­тичного» образу виникав від несподіваного зближення слів, поєднання найвіддаленіших за змістом предметів тощо.


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-12;


weddingpedia.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная